Грязелікувальні-курорти Світязь

З лікувальною метою використовують різні види грязей. Лікувальними грязями — пелоїдами називають природні утворення, що складаються з води, мінеральних та органічних речовин, які мають тонкодисперсну структуру, однорідні, переважно мазеподібної консистенції. За умовами утворення розрізняють мулові, сапропелі, торф’яні та сопкові грязі. Кожна з них складається з двох фаз — твердої (кристалічного скелета) і рідкої (розчинені у воді солі та органічні речовини).

Види лікувальних грязей

  1. Мулова грязь — мазеподібна маса чорного кольору із запахом сірководню, що утворюється в морях і численних озерах на осілих породах за активної участі мікроорганізмів. Утворення грязі — складний процес взаємодії води, розчинених у ній солей, ґрунту, бактерій з продуктами розпаду тваринних організмів і рослин, що живуть у воді. До складу грязьової маси входять іони натрію, хлору, кальцію, сірки, заліза, йоду та ін.
    У процесі утворення грязі беруть участь специфічні бактерії – грязеутворювачі, що виділяють сірководень. Вступаючи в сполуку з солями заліза, сірководень утворює сульфітзаліза, що переходить у колоїдний стан. Наявність сульфіту залізапереважно зумовлює чорний колір і пластичність мулової маси. На повітрі сульфат залізаокиснюється і утворює оксид заліза і вільну сірку. Від цього і залежить перехід чорного забарвлення грязі в сіре.
  2. Сапропелі — (гнильний намул) утворюються в прісних водоймах з гниючих та піщаних часточок, речовин ґрунтового перегною за участю бактерій, особливо сульфатредукуючих, і ферментів. У сапропелях є речовини, що складаються з рідких і твердих вуглеводнів, складних ефірів, органічних кислот, спиртів і смол. Цей вид грязі не містить патогенних мікроорганізмів, а містить мікроби – продуценти антибіотиків.
  3. Торф’яні грязі — (торф) утворюються в болотистих місцях за умови тривалого процесу розкладання рослинних організмів без доступу кисню. У результаті взаємодії продуктів цього розпаду з мінералізованою водою утворюється торф’яна маса, що занурюється в глибину болота і поступово ущільнюється.
    Торф містить рослинні рештки, гумус, смолисті речовини, глинозем, солі заліза, натрію хлориду, сірководень, колоїдні органічні речовини тощо. Це землиста маса бурого кольору, тістоподібної консистенції, що при висиханні кришиться. При стисканні в руці лікувальний торф як пластична маса має легко проходити між пальцями і змащувати руку; вода при цьому не повинна відділятися. Вологість торфу досягає 60-65 %. Торф має незначну теплоємність і низьку теплопровідність.
  4. Сопкові грязі. Основу сопкових грязей становить глина; у рідкій її частині міститься мало мінеральних солей та органічних речовин. Цей вид грязі утворюється в газо- і нафтоносних районах під тиском вуглеводневих газів.

Лікувальний ефект та вплив

Вплив лікувальних грязей на організм зумовлений дією температурних, механічних та хімічних подразників. Фізичні властивості грязей дають змогу використовувати під час лікування відносно високу температуру. У дії торф’яної грязі основним чинником є саме температурний. Тонкий шар нагрітої грязі, яку спочатку наносять на шкіру пацієнта, швидко охолоджується, віддаючи частину теплоти шкірі. Шари грязі, які накладають на тіло в подальшому, холонуть повільно. Саме тому грязі можуть тривалий час діяти на організм при незначному зниженні їх температури.

Механічне подразнення зумовлене тиском грязьової маси і тертям між тілом та часточками грязі. Хімічні подразнення, що особливо характерні для мулової грязі, залежать від дії різних хімічних речовин (газоподібних, летких та ін.), які проникають з грязі в організм крізь шкіру.

Грязі мають складний вплив на організм. Вони спричинюють зміни з боку нервової, серцево-судинної систем, складу крові, процесів обміну тощо. Велике значення при цьому мають розміри грязьової аплікації, температура грязі та умови проведення процедури (температура, вологість навколишнього повітря та ін.).

Під впливом грязьових процедур у пацієнтів здебільшого зростають частота пульсу й дихання, поліпшуються умови циркулювання крові. На початку курсу лікування можна спостерігати збільшення РОЕ. Грязелікування активізує процеси обміну речовин. Подразнення значної кількості рецепторів шкіри, нагрітої гряззю, веде до посилення гальмівних процесів у корі головного мозку, що підтверджується сонливістю пацієнтів під час і особливо після грязелікувальної процедури. Під впливом грязі можуть виявлятися загальна (підвищення температури тіла, слабкість, почастішання пульсу, дихання) та місцева (загострення патологічного процесу, посилення болю в уражених ділянках тіла) реакції. Поява небажаних реакцій зумовлена особливостями реактивності організму, що може потребувати зміни дозування, а іноді й методики лікування.

Зберігання

Лікувальні грязі зберігають у дерев’яних ящиках або (краще) в бетонних басейнах. Для запобігання висиханню мулову грязь заливають 5 % розчином натрію хлориду натрію(кухонна сіль). Басейн складається з кількох відділів для зберігання та регенерації (відновлення втрачених властивостей) використаної мулової грязі. Використавши свіжу грязь з одного відділу, починають брати регенеровану грязь з іншого. Для регенерації грязь слід заливати ропою або 5 % розчином натрію хлоридунатрію; через 3-4 місяці її можна знову використовувати.

Температура повітря в приміщенні для зберігання торфу має становити 5-6 °С. Торф не повинен висихати й промерзати. Питання про можливість регенерації торфу ще не вирішене.

Застосування

Нагрівати грязь можна різними способами, найкраще — на водяній або пароводяній бані. Якщо досить однієї процедури, то для нагрівання грязі використовують відро, опустивши його в бак з водою, що знаходиться на гарячій плиті (водяна баня). У великих лікувальних установах грязь нагрівають у відрах, розміщених у водонепроникних дерев’яних ящиках, заповнених водою, або в спеціальних котлах (типу котлів для приготування супу ЗК-60), що підігріваються електричним струмом.

Грязь нагрівають до температури 50—52 °С, а потім, змішуючи з холодною гряззю, доводять її температуру до потрібної. Перед нагріванням грязь слід очистити від сторонніх домішок (черепашки, камінці). Торф потрібно просіяти крізь сито і при нагріванні змочити водою. Грязь, яку застосовують для лікування ран, а також для прямо-кишкових і вагінальних тампонів, повторно не використовують.

Перед використанням грязі проводять її бактеріологічне дослідження. Якщо в ній виявлено патогенні мікроорганізми, то вживати її для лікування не слід.

На деяких курортах (Саки, Майнаки, Осипенко та ін.) використовують природне сонячне нагрівання грязі; у цих випадках лікування проводять на відкритому повітрі.

Грязелікування застосовують у вигляді аплікацій на обмежені ділянки тіла і рідше – у вигляді загальних грязьових ванн. У грязелікарнях поза курортами користуються лише грязьовими аплікаціями.

Техніка застосування грязей

На дерев’яну кушетку кладуть сукняну ковдру, зверху — простирадло, потім медичну клейонку і кусок грубого полотна. На полотно, відповідно до ділянки, на яку впливають, накладають грязь потрібної температури. Потім хвору ділянку тіла пацієнта змащують гряззю, і пацієнт лягає на нанесену грязь, після чого його швидко загортають пошарово у вказані вище тканини. Деякі процедури грязелікування (наприклад, на кісті) можна проводити у положенні пацієнта сидячи.

При відповідних показаннях пацієнтові на голову й ділянку серця кладуть рушник, змочений холодною водою. Лікування муловою гряззю починають зазвичай з температури 40—42 °С, поступово підвищуючи Ті під час наступних процедур до 46—47 °С.

Торф’яну грязь нагрівають, як правило, до температури 38—40 °С. Застосовують щадну методику грязелікування, тобто грязь нижчої температури (36—38 °С), мітиговане місцеве грязелікування.

Після закінчення процедури медична сестра розгортає хворого і знімає з нього грязь. Хворий приймає дощовий душ температури 36-37 °С, одягається і відпочиває впродовж 30-40 хв. Процедури тривалістю 15-20 хв. Зазвичай проводять через день. Курс лікування –10-20 процедур.
Грязьові аплікації накладають на різні ділянки тіла: ділянку живота, попереку, суглобів тощо.

Лікування статевих органів

  1. Для лікування хвороб жіночих статевих органів дуже широко застосовують так звані грязьові труси. У цих випадках грязь накладають на ділянку таза і верхню частину стегон. Іноді застосовують вагінальні грязьові тампони. Мулову грязь заздалегідь пропускають крізь дрібне металеве сито для видалення з неї твердих часточок (камінці та ін.), що можуть травмувати слизову оболонку піхви.Після цього грязь накладають у скляночки (місткістю 100—150 мл) і нагрівають на водяній бані до температури 45-50 °С. Нагріту грязь уводять у піхву на 30-40 хв. І більше. Після видалення грязі проводять ретельне спринцювання (найкраще розчином хлоридунатрію).
  2. При запальних процесах у простаті грязьові тампони вводять у пряму кишку за допомогою спеціального шприца.

Досить поширеним є застосування грязі в поєднанні з постійним струмом або індуктотермією. При поєднанні гальванізації з гряззю замість звичайних гідрофільних прокладок використовують марлеві мішечки. Використовують марлеві мішечки, наповнені гряззю, підігрітою до 38—42 °С. В іншому методика така сама, як і при гальванізації. Індуктотермію із застосуванням індуктора-диска в поєднанні з гряззю також проводять через марлеві мішечки з гряззю.

Замість грязі, яку застосовують як гідрофільні прокладки, можна використовувати звичайні гідрофільні прокладки електродів, змочені розчином грязі, який отримують особливим способом. У цих випадках повністю виключається теплова дія грязі, і лікувальний вплив зумовлений уведенням за допомогою постійного струму в організм пацієнта йонів і часточок речовин, що містяться в грязях.

Протипоказання

Хвороби опорно-рухового апарату (не туберкульозного характеру), наслідки травм спинного мозку, хронічні запальні процеси органів черевної порожнини, статевих органів, неврити, гострі запальні процеси, злоякісні новоутворення, туберкульоз, хвороби серцево-судинної системи, нефрит, вагітність.

Грязелікування в Україні

В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський та ін.; озера: Кизил-Яр, Узунларське, Тобечицьке, Чокрацьке, Генічеське. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосування, як самостійне так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами в санаторіях Бердянська, Гопри, Євпаторії, Зотоки, Сак, Сергіївки, Слов’янська, Солоного Лиману, Феодосії, Чократу, Шкла, Одеської групи курортів.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей. Дуже негативний вплив на використання торфових лікувальних грязей мала аварія на ЧАЕС.

В рекреаційному господарстві України обмежено використовуються (курорт Феодосія) сопкових грязейз Булганацької групи вулканів на Керченському півострові, а в санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону (зокрема оздоровниці Трускавця) широко застосовують озокерит (гірський віск).